Щодо оподаткування ПДВ операцій з відповідального зберігання товарно-матеріальних цінностей (лист ДПС від 31.12.2020 р. № 5280/ІПК/99-00-21-03-02-06)
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ
ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ
від 31.12.2020 р. № 5280/ІПК/99-00-21-03-02-06
Державна податкова служба України розглянула звернення щодо оподаткування ПДВ операцій з відповідального зберігання товарно-матеріальних цінностей та, керуючись статтею 52 розділу II Податкового кодексу України (далі - ПКУ), повідомляє.
Як зазначено у зверненні, платник ПДВ (далі - поклажодавець) передає товарно-матеріальні цінності, які придбані для подальшого використання у межах господарської діяльності, на відповідальне зберігання третім особам (далі - зберігачам). Договорами відповідального зберігання передбачається, що передані товарно-матеріальні цінності у власність зберігачів не переходять і повертаються поклажодавцю або особі, вказаній поклажодавцем, на першу вимогу поклажодавця.
Відносини сторін за договором зберігання регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦКУ). Так, відповідно до частини першої статті 936 ЦКУ за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання (частина перша статті 938 ЦКУ).
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються ПКУ (пункт 1.1 статті 1 розділу I ПКУ).
Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX ПКУ.
Пунктом 185.1 статті 185 розділу V ПКУ визначено, що об'єктом оподаткування ПДВ є, зокрема, операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 розділу V ПКУ.
Згідно з підпунктом 196.1.2 пункту 196.1 статті 196 розділу V ПКУ не є об'єктом оподаткування, зокрема, операції з передачі майна у схов (відповідальне зберігання) та повернення майна із схову (відповідального зберігання) його власнику.
Відповідно до підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 розділу I ПКУ постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.
Продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів, Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари (підпункт 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 розділу I ПКУ).
Відповідальне зберігання - господарська операція, що здійснюється платником податків і передбачає передачу згідно з договорами схову матеріальних цінностей на зберігання іншій фізичній чи юридичній особі без права використання у господарському обороті такої особи з подальшим поверненням таких матеріальних цінностей платнику податків без зміни якісних або кількісних характеристик (підпункт 14.1.32 пункту 14.1 статті 14 розділу I ПКУ).
Таким чином, при передачі майна (зокрема, пального) на відповідальне зберігання поклажодавець передає зберігачу майно на зберігання, а зберігач надає поклажодавцю послуги зі зберігання такого майна.
База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг відповідно до пункту 188.1 статті 188 розділу V ПКУ визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.
Пунктом 198.3 статті 198 розділу V ПКУ визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 розділу V ПКУ, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.5 статті 198 розділу V ПКУ платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 розділу V ПКУ, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені ПКУ для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в неоподатковуваних операціях або в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
Отже, якщо придбані поклажодавцем товарно-матеріальні цінності призначені для використання в оподатковуваних операціях та у межах його господарської діяльності, то підстави для нарахування податкових зобов'язань з ПДВ відповідно до пункту 198.5 статті 198 розділу V ПКУ відсутні.
У ситуації, описаній у зверненні, операція з передачі поклажодавцем товарно-матеріальних цінностей зберігачам на відповідальне зберігання та повернення таких цінностей не є об'єктом оподаткування ПДВ відповідно до підпункту 196.1.2 пункту 196.1 статті 196 розділу V ПКУ. Крім цього, такі операції не відповідають визначенню "постачання товарів", зазначеному у підпункті 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 розділу I ПКУ. Податкові зобов'язання у поклажодавця та податковий кредит у зберігача при такій передачі не визначаються.
У випадку якщо після закінчення терміну такого зберігання, що визначений у договорі, зберігач не повертає товарно-матеріальні цінності поклажодавцю, то такі товарно-матеріальні цінності вважаються поставленими, операції з їх постачання підлягають оподаткуванню ПДВ виходячи з бази оподаткування, визначеної пунктом 188.1 статті 188 розділу V ПКУ.
Операції з надання послуг зі зберігання товарно-матеріальних цінностей, переданих на відповідальне зберігання, для зберігачів є об'єктом оподаткування ПДВ та оподатковуються у загальновстановленому порядку.
Згідно з нормами чинного законодавства платники податку зобов'язані самостійно декларувати свої податкові зобов'язання та визначати сутність і відповідність здійснюваних ними операцій тим, які перераховані ПКУ.
При цьому пунктом 44.1 статті 44 розділу II ПКУ передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Відповідно до пункту 52.2 статті 52 розділу II ПКУ індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
