Про розрахунки з працівником, який придбав за власні кошти товари для підприємства (лист Мінсоцполітики від 14.09.2016 р. № 13517/0/14-16/13)

МІНІСТЕРСТВО СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 14.09.2016 р. № 13517/0/14-16/13

Про розрахунки з працівником, який придбав за власні кошти товари для підприємства

(Витяг)

<...>

Частиною другою статті 2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) зокрема встановлено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Отже, у разі якщо трудовим договором встановлено обов'язок працівника купувати товар за власні кошти з наступним відшкодуванням цих коштів роботодавцем, то такі відносини слід розглядати з урахуванням вимог законодавства про працю.

У такому випадку ці кошти мають входити до загальної суми, яку роботодавець має виплатити працівнику при його звільненні.

Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При визначенні строку позовної давності у разі наявності трудового спору слід керуватися нормами статті 233 КЗпП.

Зазначеною статтею, зокрема, встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Надання роз'яснення з питання придбання працівником товарів за власні кошти на інших юридичних підставах, зокрема на умовах, визначених цивільним законодавством, виходить за межі компетенції Мінсоцполітики.

<...>