Департамент нагляду за діяльністю Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування Мінсоцполітики розглянув лист щодо роз’яснення питання врахування часу відпустки без збереження заробітної плати при обчисленні середньої заробітної плати для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням і в межах компетенції повідомляє.
Закон України «Про відпустки» (далі — Закон) передбачає два види відпусток без збереження заробітної плати.
Так, статтею 25 Закону визначено, що відпустка без збереження за бажанням працівника надається їм в обов’язковому порядку за наявності вичерпного переліку обставин та визначеної тривалості таких відпусток за кожною підставою.
Статтею 26 Закону визначено, що відпустка без збереження може надаватися на термін, обумовлений сторонами трудових відносин (працівником та власником), але тривалість її не може перевищувати 15 календарних днів на рік.
Враховуючи зазначене, законодавством передбачено право працівника на відпустку без збереження заробітної плати понад 15 календарних днів за наявності в нього суб’єктивного права на такий вид відпустки.
Пунктом 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 № 1266 (далі — Порядок № 1266) визначено, що середньоденна заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період (12 календарних місяців) заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на яку нарахований єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та/або страхові внески на відповідні види загальнообов’язкового державного соціального страхування (далі — єдиний внесок та/або страхові внески), на кількість календарних днів зайнятості (відповідно до видів страхування — період перебування у трудових відносинах, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими договорами, проходження служби, провадження підприємницької або іншої діяльності, пов’язаної з отриманням доходу безпосередньо від такої діяльності) у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин, — тимчасова непрацездатність, відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком, відпустка без збереження заробітної плати (далі — поважні причини).
Місяці розрахункового періоду (з першого до першого числа), в яких застрахована особа не працювала з поважних причин, виключаються з розрахункового періоду.
Водночас пункт 3 Порядку № 1266 передбачає виключення із розрахункового періоду днів відпустки без збереження заробітної плати без уточнення її видів.
Враховуючи вищевикладене, середня заробітна плата для розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності повинна обчислюватися із сум нарахованої заробітної плати, на яку було нараховано єдиний внесок в розрахунковому періоді, шляхом її ділення на кількість календарних днів перебування у трудових відносинах у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин.
У разі надання роботодавцем працівникові відпустки без збереження заробітної плати на підставах, визначених статтями 25 та 26 Закону України «Про відпустки», тривалістю понад 15 календарних днів, цей період може вважатися не відпрацьованим з поважних причин.
Водночас зазначаємо, що листи Міністерства не є нормативно-правовими актами, за своєю природою вони носять інформаційно-рекомендаційний характер і не встановлюють нових правових норм.
Директор Департаменту М. Зацерковний
