Относительно вопросов, связанных с применением положений Закона Украины «О прокуратуре» (в редакции Закона Украины «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины по вопросам усовершенствования деятельности прокуратуры»)

   
   
   У зв’язку з виникненням у судовій практиці питань, пов’язаних із застосуванням положень Закону України «Про прокуратуру» (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури», далі – Закон) Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне звернути увагу адміністративних судів на таке.
   
   Зі змісту статей 19–21 Закону вбачається, що нагляд за додержанням і застосуванням законів здійснюється прокуратурою, зокрема шляхом проведення перевірок.
   
   Порядок проведення перевірок встановлено статтею 21 Закону.
   
   Відповідно до частини першої цієї статті перевірки проводяться за письмовими зверненнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, фізичних та юридичних осіб, а також за власною ініціативою прокурора. При цьому перевірки за заявами фізичних чи юридичних осіб, зверненнями та запитами депутатів усіх рівнів, крім заяв та повідомлень про кримінальне правопорушення, проводяться лише у разі їх попереднього розгляду компетентними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами або неприйняття ними у встановлені строки рішень з цих питань.
   
   З цієї норми вбачається, що підставами для перевірки є письмові звернення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, фізичних та юридичних осіб, за умови, коли їх розглянуто компетентними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами або неприйнято ними у встановлені строки рішень з цих питань.
   
   Також перевірку може бути проведено за власною ініціативою прокурора.
   
   Відповідно до пункту 2.4 Положення про порядок проведення органами прокуратури перевірок при здійсненні нагляду за додержанням і застосуванням законів, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 12 листопада 2012 року № 111 (далі – Положення) підставами для проведення перевірки прокурором за власною ініціативою є дані, що свідчать про можливі порушення законності.
   
   Висновки про наявність підстав для проведення перевірки можуть бути зроблені за наслідками проведених аналізів, узагальнень, опрацювання інформації про стан законності, вивчення актів та матеріалів органів державного нагляду (контролю), матеріалів розгляду судами цивільних, адміністративних, господарських справ та справ про адміністративні правопорушення, матеріалів кримінальних проваджень, інформаційних баз даних державних органів, повідомлень у засобах масової інформації, мережі Інтернет та з інших джерел, які також можуть відображатися в:
   
   дорученнях Генерального прокурора України, наданих у межах компетенції дорученнях його першого заступника, заступників, прокурорів Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя, областей та прирівняних до них прокурорів, їх перших заступників та заступників;
   
   - наказах Генерального прокурора України;
   
   - планах роботи органів прокуратури;
   
   - рішеннях колегій Генеральної прокуратури України, прокуратур обласного рівня;
   
   - рішеннях нарад у керівників органів прокуратури;
   
   - дорученнях прокуратури іншого регіону щодо проведення перевірки, яка потребує вчинення окремих дій у межах повноважень, передбачених статтею 20 Закону України «Про прокуратуру»;
   
   - інших організаційно-розпорядчих документах.
   
   Частина третя статті 21 Закону передбачає, що для здійснення перевірки прокурор приймає постанову, в якій зазначає підстави, що свідчать про можливі порушення законності, та обґрунтовує необхідність вчинення дій, передбачених пунктами 3, 4 та 5 частини першої статті 20 цього Закону. Не допускається проведення перевірки без надання копії зазначеної постанови представнику підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, підпорядкованості чи приналежності, фізичній особі-підприємцю.
   
   Суди повинні враховувати, що відповідно до Положення представником підприємства, установи, організації є уповноважена посадова особа підприємства, установи, організації, що очолює чи входить до складу керівних органів підприємства, установи, організації, а також власник суб’єкта господарювання, фізична особа-підприємець або фізична чи юридична особа, яка у встановленому законом порядку уповноважена діяти від їх імені (абзац п’ятий пункту 1.2 Положення).
   
   Порядок надання копії постанови про призначення перевірки встановлено пунктами 4.4, 4.5 Положення, відповідно до яких копія постанови про проведення перевірки надається представнику підприємства, установи, організації, фізичній особі-підприємцю особисто або шляхом передачі до підрозділу, який здійснює реєстрацію вхідних документів об’єкта перевірки, надсилається поштою або надається в будь-який інший спосіб.
   
   У разі ухилення представника об’єкта перевірки від особистого отримання постанови прокурором, який її надавав, у постанові робиться відмітка про це. Ухилення представника об’єкта перевірки від отримання постанови не зупиняє проведення прокурорської перевірки.
   
   З огляду на викладене доказом надання (одержання) копії постанови про проведення перевірки об’єкту перевірки може бути розписка, реєстраційний штамп тощо, відмітка про ухилення представника об’єкта перевірки від особистого отримання постанови. Доказами надання (одержання) такої постанови, надісланої поштою, є документи, передбачені Правилами надання послуг поштового зв’язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270.
   
   Під час розгляду таких справ суди повинні враховувати, що постанова про проведення перевірки є актом одноразового застосування і вичерпує свою дію фактом її виконання.
   
   Згідно зі статтею 23 Закону прокурор має право внесення подань, які є актами реагування на виявлені порушення закону.
   
   Відповідно до частини п’ятої цієї статті у разі відхилення подання в цілому чи частково або неповідомлення прокурора про результати розгляду подання, а також якщо подання не вносилося, прокурор може звернутися до суду щодо:
   
   1) визнання незаконним нормативно-правового акта відповідного органу повністю чи в окремій його частині;
   
   2) визнання протиправним рішення чи окремих його положень і щодо скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень;
   
   3) визнання протиправними дій чи бездіяльності, зобов’язання вчинити певні дії або утриматися від вчинення певних дій.
   
   Ці вимоги кореспондують положенню частини п’ятої статті 105 та абзацу одинадцятому частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких адміністративний позов суб’єкта владних повноважень може містити інші вимоги у випадках, встановлених законом, а суд за адміністративним позовом суб’єкта владних повноважень може прийняти іншу постанову у випадках, встановлених законом.
   
   Невнесення подання не виключає можливості звернення прокурора до суду.
   
   Звертаючись до суду з вимогами, передбаченими частиною п’ятою статті 23 Закону, прокурор діє як посадова особа органу державної влади. З огляду на зазначене такі справи, незалежно від статусу відповідача, предметно підсудні окружним адміністративним судам.
   
   Відповідно до абзацу другого частини другої статті 60 Кодексу адміністративного судочинства України прокурор, який звертається до адміністративного суду в інтересах держави, в позовній заяві (поданні) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до адміністративного суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
   
   Аналіз цієї норми дозволяє дійти висновку, що відсутність у позовній заяві інформації про зміст порушення інтересів держави, наявності чи відсутності органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є недоліком позовної заяви та підставою для залишення такої позовної заяви без руху.
   
   Вирішуючи питання про підтвердження прокурором повноважень на участь у розгляді справи рекомендуємо судам дотримуватися положень пунктів 11, 12 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 6 березня 2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ».
   
   Цей лист пропонуємо довести до відома суддів місцевих та апеляційних адміністративних судів.
   
   Заступник Голови суду

М.Цуркан