Платіжні термінали: до і після 01.08.2022
1 Закон України «Про платіжні послуги» від 30.06.2021 № 1591-IX.
На сьогодні і Закон № 23462 (діє до 01.08.2022), і Закон про захист прав споживачів3 (у редакції, чинній до 01.08.2022) говорять про те, що суб’єкти господарювання повинні забезпечити покупцеві/замовнику можливість розрахуватися за товари/роботи/послуги електронним платіжним засобом (ЕПЗ). Якщо для такого суб’єкта господарювання законодавством установлений обов’язок приймати ЕПЗ до оплати.
2 Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 № 2346-III.
3 Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.91 № 1023-XII.
У свою чергу, постанова № 8784 зобов’язує приймати до оплати ЕПЗ усіх суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність у сфері продажу товарів, громадського харчування та послуг (робіт) і відповідно до закону використовують РРО (зобов’язані використовувати РРО).
За низкою винятків. Як-от торгівля в населених пунктах з чисельністю населення менше 25 тис. осіб і тому подібне.5
5 Про це детальніше ви могли дізнатися зі статті «Платіжні (POS) термінали: добірка актуальних запитань» (журнал «Бухгалтер 911», 2022, № 5)».
Причому з постанови № 878 прямо випливає, що для «приймання» від покупця ЕПЗ торговцю потрібен саме платіжний термінал:
«Кількість платіжних терміналів повинна становити не менше ніж 50 відсотків кількості реєстраторів розрахункових операцій, а у разі наявності одного реєстратора розрахункових операцій суб’єкт господарювання зобов’язаний забезпечити приймання спеціальних платіжних засобів».
У свою чергу, платіжний термінал за нинішнім Законом № 2346 — це електронний пристрій, призначений для ініціювання переказу з рахунка, у тому числі видачі готівки, отримання довідкової інформації і друкування документа за операцією із застосуванням електронного платіжного засобу.
Тобто зараз, якщо ви за законодавством повинні використовувати РРО або програмний РРО (ПРРО) і використовуєте «фізичний» РРО, при цьому не потрапляєте у винятки з постанови № 878, — то повинні мати саме платіжний термінал.
Із ПРРО справа поки не зовсім зрозуміла. Адже прямо про ПРРО нічого в постанові № 878 не сказано. Але обережний підхід, звичайно ж, — вважати, що правила постанови № 878 щодо застосування POS-терміналів рівною мірою поширюються і на тих суб’єктів господарювання, які застосовують ПРРО.
Тепер безпосередньо до нашого запитання: чи будуть дотримані вимоги чинного до 01.08.2022 законодавства, якщо ми використовуватимемо «віртуальний термінал» Монобанку, або, наприклад, ОщадPAY, або схожі інструменти (технологія Tap to Phone і тому подібне).
Перший спосіб розрахунку (через «віртуальний термінал» Монобанку) передбачає, що покупець повинен відсканувати QR-код і далі або за допомогою спеціального застосунку або шляхом «ручного» введення реквізитів картки здійснити оплату. Тобто передбачає, як мінімум, наявність смартфона у покупця. У такому разі не відбувається прийому до оплати власне ЕПЗ. Оплата приймається за допомогою платіжного застосунку. А законодавство вимагає дати можливість покупцеві/замовнику розрахуватися за допомогою ЕПЗ.
І якщо покупець прийде без смартфона, він не зможе розрахуватися ЕПЗ.
Тобто такий «віртуальний термінал» проблеми не вирішує.
Другий (ОщадPAY) передбачає, що до смартфона продавця достатньо прикласти безконтактну картку покупця або NFC-гаджет (те ж саме має місце в технології Tap to Phone). Чи вирішує проблему такий спосіб?
Виходить, лише частково. Адже нинішній Закон № 2346 (до 01.08.2022) зобов’язує продавця забезпечити покупцеві можливість розрахуватися за допомогою ЕПЗ без будь-яких додаткових умов. Незалежно від того, контактна картка у покупця/замовника чи безконтактна. Є у нього смартфон і спеціальний застосунок на ньому чи ні.
Припустимо, до такого продавця прийшов покупець з безконтактною карткою і без смартфона. Хоче розрахуватися своєю карткою. Але виходить, не можемо забезпечити йому такої можливості. Ми йому відмовляємо. Його права порушені. Він іде скаржитися в «захист прав споживачів» (Держспоживслужбу). І ми ризикуємо отримати значний штраф6.
6 Більше деталей знайдете в статті «Що загрожує за відсутність платіжного (POS) термінала?» (журнал «Бухгалтер 911», 2022, № 6).
Тож і в такому разі теж є ризики ☹.
Що буде після 01.08.2022? Вимоги до суб’єктів господарювання будуть сформульовані інакше.
Так, згідно з новим Законом про платіжні послуги із зазначеної вище дати:
«торговці зобов’язані забезпечувати можливість здійснення безготівкових розрахунків за продані товари (надані послуги), у тому числі за допомогою електронних платіжних засобів та/або платіжних застосунків, та/або платіжних пристроїв».
А згідно з оновленою редакцією Закону про захист прав споживачів:
«Споживач має право… на вільне здійснення безготівкових розрахунків з урахуванням… обов’язкових для продавця (виконавця) форм (видів) розрахунків, установлених законодавством України».
Формулювання/конструкцію із Закону про платіжні системи не можна назвати вдалою. Але якщо читати, що написано, то конструкція «та/або» означає, що торговцю достатньо буде забезпечити тільки якийсь один з перерахованих способів безготівкових розрахунків для покупця. Тобто забезпечити йому можливість розрахуватися безпосередньо за допомогою картки/ЕПЗ, або за допомогою платіжного застосунку, або за допомогою платіжного пристрою (яким може бути, серед іншого, програмно-апаратне середовище мобільного телефона).
Виходить, приміром, достатнім буде, якщо у продавця буде тільки спосіб розрахунку за допомогою «QR-каси» (коли покупцеві треба за допомогою смартфона відсканувати QR-код і потім через спеціальний застосунок зробити оплату). У такому разі продавець забезпечив покупцеві можливість розрахуватися у безготівковій формі — за допомогою платіжного застосунку.
А те, що у покупця немає «технічної» можливості розрахуватися у такий спосіб, — виходить, проблеми вже самого покупця. У тому сенсі — що, звичайно, це і проблема продавця, який «втратить» клієнта, але порушень закону в цьому випадку за відмову покупцеві у безготівковому розрахунку тут не буде.
Знову ж таки не можна виключати якесь інше трактування. Тут ще додаткова інформація може з’явитися пізніше — наприклад, коли КМУ підготує свою нову підзаконку (про яку буде сказано нижче).
Кому треба буде починаючи з 01.08.2022 обов’язково забезпечити покупцеві можливість розраховуватися за товари/надані послуги у безготівковій формі?
Закон про захист право споживачів у редакції від 01.08.2022, як і в нинішній редакції, знову ж таки містить відсилання до того, що забезпечити такі розрахунки треба,
«якщо відповідно до законодавства продавець (виконавець) зобов’язаний забезпечити таку можливість».
Закон про платіжні послуги, по суті, зобов’язує забезпечити таку можливість торговців. Під ними розуміє суб’єктів господарювання (юридичних осіб або фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність, незалежну професійну діяльність), які відповідно до договору з відповідним надавачем платіжних послуг (еквайром або іншим) приймає до обслуговування платіжні інструменти для здійснення оплати вартості товарів чи послуг.
Тобто конкретних вимог, які саме торговці обов’язково повинні забезпечити покупцеві можливість розраховуватися у безготівковій формі, — у Законі немає. Сказано тільки, що:
«терміни, до настання яких торговці мають забезпечити можливість здійснення безготівкових розрахунків (у тому числі з використанням електронних платіжних засобів, платіжних застосунків або платіжних пристроїв) за продані ними товари (надані послуги), визначаються Кабінетом Міністрів України».
Тобто можна розуміти, що хто конкретно і в які терміни повинен буде забезпечити після 01.08.2022 можливість покупцеві розраховуватися у безготівковій формі, буде відомо, коли буде прийнято відповідну постанову КМУ.
За інформацією, що прозвучала на засіданні Комітету з питань фінансів, податкової і митної політики, при розробці цієї постанови Кабмін повинен врахувати реальні можливості окремих суб’єктів господарюванню із впровадження безготівкових розрахунків, включаючи навіть такі, як наявність Інтернету в тій місцевості, в якій вони працюють, а також доходи суб’єктів господарювання.
Згідно з Планом підготовки проєктів нормативно-правових актів на 2022, затвердженим наказом Мінекономіки від 13.12.2021, закінчення розробки цього законопроєкту призначене аж на грудень 2022 року ☺.
А як бути, якщо, наприклад, на 01.08.2022 постанова не з’явиться? Не загадуватимемо. Повернемося до цього питання «ближче до справи».
Блоги 
.jpg?v=1709910824)